Олена Онуфрів належить до покоління молодих львівських художників, які почали працювати у 90-х роках ХХ ст. Багато українських художників 80-90-х років ХХ ст. пережили синдром кінця століття із його міллінієристськими настроями та новим декадентством. В тій чи іншій мірі ці настрої мали на меті пізнати та знову пережити прекрасне, високе, надзвичайне, нестерпно чуттєве - усе те, що можна описати словом "sublime".
Твори Олени можна віднести до того табору живописців, які "принесли п'янкий аромат тепличних квітів із дивної оранжереї fin-de-siecle" (Пітер Екройд) із їх прагненням до безнадійно-прекрасного. Квіти у тоні абсенту, емоційні та ніжні пейзажі, вибухи кольору - усе це навіює настрій кінця ХІХ століття із його декаданством, чуттєвістю, легкістю буття. Роботи Олени стверджують певні настрої, на кшталт тез Лайонела Джонсона про те, що "життя мерзотне, а краса блаженна. А краса...о, краса! - це все що прекрасне. Чи не надто це очевидно, запитаєте ви? В цьому і полягає чарівність, яка демонструє наскільки ви прості, наскільки по-католицьки невинні. Так невинні. Краса завжди непорочна."
Краса в творах Олени Онуфрів теж непорочна, легка та п'янка. Тому насолоджуйтесь нею...це ні до чого не зобов'язує.
Шумилович Богдан
історик мистецтва