САДИ МЕДІЧІ
Золоте вечірнє світло заливає зелені пагорби Тоскани, поки сонце повільно занурюється у Лігурійське море там, на заході. Золотаве передвечір’я скоро зміниться лавандовими сутінками, сповненими пахощів розігрітої літнім сонцем землі, квітів і трав. Бірюза та блакить моря і неба перетвориться на індиго, на темно-синій оксамит осипаний діамантами зірок. Але поки що на струменях старовинних фонтанів, наче на кришталевих струнах, грають золотими пальчикамисонячні промінчики – грають свою нескінченну ніжну мелодію, сповнену радощів і смутку, грають вже не одне сторіччя... Ледь чутний шелест листя та шепіт минулого у стародавніх Садах Медічі.
Дівчина іде гравійними алеями, огорнута шовком наче сутінками, що лине до її тіла, повторює його лінії. Її оточують темні кипариси і квітучі олеандри, наче поважні вартові, що охороняють велич цього місця, його витончений спокій. Дівчина дивиться на небо, сповнене вечірніх розкошів, споглядає старовинну будівлю вілли, прислухається до неймовірних історій, які може розповісти кожен камінець. Вона туристка, що поважаючи вишуканість цього місці, вбралася в свої найрозкішніші шати, аби догодити духам Садів, або модель, що прямує на розкішну фотосесію до відомого фотографа. А можливо, вона герцогиня, що повернулася через безодню часу до своїх володінь… Дмухнув вітерець, і тонка тканина її сукні затріпотіла, і так само стріпонулися пелюстки троянд у Садах.Вічна жіночність відчуває поступ часу і красу простору, дихає і рухається в унісон з таємничими ритмами плину життя. Вона мінлива як вечірнє світло, вічно юна і прекрасна, як квіти, що знову і знову розквітають у Садах Медічі.